Історія справи

Постанова ВСУ від 13.03.2026 року у справі №910/11432/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/11432/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 (у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. (головуючий), Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 (суддя Марченко О.В.) про забезпечення позову

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.В.П. Едженсі»

про забезпечення позову

у справі № 910/11432/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.В.П. Едженсі»

до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

про визнання недійсними результатів електронного аукціону та договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.С.В.П. Едженсі» (далі - ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі») звернулося до суду з позовом до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Шевченківська РДА в місті Києві), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020» (далі - ТОВ «Інтер Фуд 2020»), Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва») про визнання недійсними:

- результатів електронного аукціону № LLE001-UA-20250721-99559 з передачі в оренду частини нежитлової будівлі першого, другого та підвального поверхів загальною площею 1 873,19 кв. м, яка розташована за адресою: просп. Берестейський, 84, літ. А, м. Київ, 03190, оформлених протоколом від 31.07.2025 про результати електронного аукціону;

- договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 1156, укладеного 28.08.2025 за результатами аукціону між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» є власником 29/100 часток у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, Спортивно-розважальний клуб, літера «А», загальною площею 2 654,5 кв. м, що розташований за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2321673580000). Іншим співвласником зазначеного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, повноваження щодо управління та розпорядження належною їй часткою (71/100) здійснює Шевченківська РДА в місті Києві.

31.07.2025 відбувся електронний аукціон № LLE001-UA-20250721-99559 з передачі в оренду частини нежитлової будівлі першого, другого та підвального поверхів загальною площею 1 873,19 кв. м за наведеною адресою, що підтверджується протоколом про результати електронного аукціону, сформованим того ж дня; переможцем аукціону було визнано ТОВ «Інтер Фуд 2020», з яким 28.08.2025 Шевченківською РДА в місті Києві (орендодавець) і КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (балансоутримувач) укладено договір оренди, за яким орендарю (ТОВ «Інтер Фуд 2020») передано у строкове платне користування частину нежитлової будівлі першого, другого та підвального поверхів загальною площею 1 873,19 кв. м за наведеною адресою.

Позивач зазначає, що всі дії від прийняття рішення про передачу спірного майна в оренду до укладення оспорюваного договору оренди було проведено Шевченківською РДА в місті Києві за повної відсутності комунікації з позивачем та без отримання його обов`язкової, передбаченої законом згоди; відтак, на думку позивача, його як законного співвласника було усунуто від вирішення питання щодо спірного майна, чим порушені його права.

ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» разом із позовною заявою було подано суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони:

- ТОВ «Інтер Фуд 2020» та будь-яким іншим особам, що діють від його імені або за його дорученням, вчиняти будь-які дії, спрямовані на вселення, зайняття приміщень, проведення ремонтних, будівельних, демонтажних робіт, перепланування чи будь-яких інших робіт, що змінюють стан нерухомого майна, у приміщеннях загальною площею 1 873,19 кв. м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ;

- державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які записи щодо державної реєстрації іншого речового права - права оренди - ТОВ «Інтер Фуд 2020» стосовно спірного нерухомого майна на підставі оспорюваного договору оренди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025, ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову задоволено повністю. Постановлено до набрання рішенням законної сили вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони:

- ТОВ «Інтер Фуд 2020» та будь-яким іншим особам, що діють від його імені або за його дорученням, вчиняти будь-які дії, спрямовані на вселення, зайняття приміщень, проведення ремонтних, будівельних, демонтажних робіт, перепланування чи будь-яких інших робіт, що змінюють стан нерухомого майна, у приміщеннях загальною площею 1 873,19 кв. м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ;

- державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які записи щодо державної реєстрації іншого речового права - права оренди ТОВ «Інтер Фуд 2020» стосовно нерухомого майна на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 1156, укладеного 28.08.2025 за результатами аукціону Шевченківською РДА в місті Києві, ТОВ «Інтер Фуд 2020» і КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Судові рішення мотивовані тим, що невжиття заходів, заявлених позивачем у забезпечення позову, може ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі», оскільки в процесі розгляду справи спірне майно може зазнати значних невідворотних змін, бути передане ТОВ «Інтер Фуд 2020» у користування третім особам, а окрім того, ТОВ «Інтер Фуд 2020» може бути укладена низка договорів щодо обслуговування спірного нерухомого майна.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2026 року ТОВ «Інтер Фуд 2020» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 15.09.2025 у справі № 910/11432/25 та прийняти нове рішення про відмову ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» у задоволенні заяви про забезпечення позову. Судові витрати розподілити згідно з правилами ГПК.

Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні питання забезпечення позову порушили положення статей 73 74 76 136 137 ГПК та не врахували, що позивач належними і допустимими доказами не довів фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, доводи позивача базуються лише на припущеннях. Поряд із цим, саме лише припущення заявника не може бути беззаперечною обставиною для висновку про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а отже і не може бути достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Позивачем не наведено належного обґрунтування, з посиланням на відповідні докази, яким чином невжиття заходів забезпечення позову, про які він просить, перешкоджатиме виконанню рішення суду за обставин відсутності будь-яких змін щодо спірного об`єкта нерухомості. Скаржник зазначив, що безпідставне звернення позивача до вжиття відповідних заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб та учасників процесу. При цьому скаржник послався на висновки Верховного Суду у питанні забезпечення позову, викладені у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 05.07.2023 у справі № 910/2795/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20.

Крім того, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, стосовно того, що встановлення заборони вчиняти будь-які дії на виконання договору оренди нерухомого майна, фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11432/25 за касаційною скаргою ТОВ «Інтер Фуд 2020» з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд оскаржуваних судових рішень у справі № 910/11432/25 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Витребувано матеріали справи № 910/11432/25 з Господарського суду міста Києва/Північного апеляційного господарського суду.

23.01.2026 ТОВ «Інтер Фуд 2020» через систему «Електронний суд» подало клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 16.01.2026 у справі № 910/11346/25, у якій вирішувалося питання про забезпечення позову за заявою ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» до подання зазначеного позову.

ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі, тому просило залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Справа № 910/11432/25 надійшла до Верховного Суду 26.02.2026.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частинами 1, 2 статті 136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1); забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 наведено висновки про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, що розглядається, позивач просив вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони: - ТОВ «Інтер Фуд 2020» та будь-яким іншим особам, що діють від його імені або за його дорученням, вчиняти будь-які дії, спрямовані на вселення, зайняття приміщень, проведення ремонтних, будівельних, демонтажних робіт, перепланування чи будь-яких інших робіт, що змінюють стан нерухомого майна, у приміщеннях загальною площею 1 873,19 кв. м у будівлі (літера «А») за адресою: просп. Берестейський, 84, м. Київ; - державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії, зокрема, вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які записи щодо державної реєстрації іншого речового права - права оренди ТОВ «Інтер Фуд 2020» стосовно спірного нерухомого майна на підставі оспорюваного договору оренди.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, на яку послався скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, наведено правові висновки, за якими згідно з пунктом 2 частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії, а частиною 11 статті 137 ГПК передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204 629 ЦК викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц.

Об`єднана палата наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків.

Об`єднана палата у постанові від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 виснувала, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК є неприпустимим. Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її та порушує при цьому збалансованість інтересів сторін договору.

У справі, що розглядається, як суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову в повному обсязі, такі і суд апеляційної інстанції, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, обмежились лише посиланням на те, що невжиття таких заходів може ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» у зв`язку з тим, що в процесі розгляду справи спірне майно може зазнати значних невідворотних змін, бути передане ТОВ «Інтер Фуд 2020» у користування третім особам, а окрім того, ТОВ «Інтер Фуд 2020» може бути укладена низка договорів щодо обслуговування спірного нерухомого майна.

Проте суди попередніх інстанцій не врахували наведені вище висновки Верховного Суду з питань забезпечення позову, які (висновки) за змістом норм частини 4 статті 236 ГПК підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, не встановили та в судових рішеннях не зазначили, чи не спрямовані заявлені позивачем заходи забезпечення позову на заборону вчиняти дії на виконання оспорюваного договору оренди, чи відповідають заявлені позивачем заходи забезпечення позову принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із предметом позову, чи не порушують збалансованість інтересів сторін договору та чи не спрямовані таки заходи забезпечення на втручання в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності.

При цьому суди, обмежившись посиланням виключно на доводи позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, взагалі не обґрунтували наявність підстав для вжиття таких заходів забезпечення позову та не надали жодної оцінки доказам, поданим позивачем на підтвердження необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення, не навели обставин, які би свідчили про те, що в разі незастосування цих заходів позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Водночас поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що самі лише твердження позивача про потенційну неможливість виконання в майбутньому судового рішення без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 13.05.2022 у справі №922/4415/21, від 24.05.2022 у справі № 926/3300/21, від 09.06.2022 у справі № 924/1277/20, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 та ін.).

З огляду на викладене доводи касаційної скарги ТОВ «Інтер Фуд 2020» та зазначені ним підстави касаційного оскарження судових рішень знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини 4 статті 238 ГПК).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland), заява № 13942/88).

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування при вирішенні питання забезпечення позову, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні заяви про забезпечення позову було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення такої заяви, ці суди дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви про забезпечення позову, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК для нового розгляду заяви ТОВ «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд 2020» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/11432/25 скасувати.

3. Справу № 910/11432/25 передати до суду першої інстанції для нового розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.В.П. Едженсі» про забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко